Від шкільної медіації до розбудови миру: шлях довжиною у 19 років

Як розпочався шлях  Єлизавети Коваль, учениці звичайної школи, до експертки по роботі з молоддю, та фахівчині у сфері медіації та розбудови миру.

Сьогодні Єлизавета Коваль - учасниця Спільноти Практиків Діалогу України, фасилітаторка діалогу, тренерка з діалогових практик,шкільна медіаторка, тренерка та методолог у Всеукраїнському освітньому проєкті Мирна школа, співавторка та укладачка модулю “Профілактика булінгу” в онлайн курсі від Міністерства освіти і науки України“Протидія та профілактика булінгу в закладах освіти”. Розробниця та тренерка курсів для підлітків “Молодий миротворець”, “Навички мирного вирішення конфліктів”, “Відновлення та стійкість”, “Віднови себе” які загалом пройшли 150+ учасників. Провела більше 30 офлайн тренінгів для підлітків за напрямками “Базові навички медіатора Шкільної служби порозуміння”, “Тренінг фасилітаторів для медіаторів Шкільних служб порозуміння”, “Відновні практики для підлітків”

Шлях Лізи у сфері відновних практик розпочався зі звичайного шкільного кабінету: “Коли мені було лише 12 років, тоді, у 2007-му, я потрапила на свій перший тренінг з медіації однолітків. Це був момент, який радикально змінив моє сприйняття стосунків, авторитетів та власного голосу. Школи мого дитинства були територією суворої ієрархії. Дорослі завжди знали «як краще», а будь-яке відхилення від правил каралося публічним вичитуванням. Попри те, що я була «дитиною з хорошою поведінкою», я гостро відчувала тиск цієї системи. Мені здавалося несправедливим, що ніхто не запитує дитину про причини її вчинків, не дивиться на її потреби, не намагається адаптувати навчання так, щоб воно надихало. Тренінг із медіації став моїм першим досвідом відновного підходу. Вперше до мене, 12-річної підлітки, поставилися як до свідомої особистості. Мою думку запитували, мої емоції валідували, а потреби визнавали важливими. Це було щось надзвичайно гуманістичне: медіація відкрила мені світ, де конфлікт — це не привід для покарання, а можливість для діалогу та пошуку рішень, що задовольняють усіх. Хоча в моїй школі тоді так і не з’явилася офіційна Служба порозуміння, ідеї відновного підходу залишились зі мною надалі. Я почала впроваджувати навички мирного вирішення конфліктів у повсякденному житті та реалізовувати власні проєкти, навіть без підтримки адміністрації.” - Ліза поділилась спогадами

Вже за рік, у 2008-му, Ліза пройшла тренінг для тренерів, їй тоді було лише 13 років. Вона згадує сильне хвилювання і страх під час свого першого тренінгу для підлітків, через що навіть розплакалась перед групою. Але саме цей епізод став переломним: замість осуду молода фахівчиня отримала підтримку від учнів та супервізорів, завдяки чому  здобула досвід того, що помилятися можна. “Це остаточно переконало мене: відновний підхід* — це те, чому я хочу присвятити життя” — стверджує Ліза.

Протягом навчання в університеті Ліза продовжила роботу тренерки, впроваджуючи відновний підхід до побудови стосунків в шкільному середовищіи. Ключовим етапом стала співпраця з Інститутом миру і порозуміння (ІМіП) — першопрохідцямишкільної медіації в Україні. Важливу роль в становленні Лізи як експертки зіграв її батько Роман Коваль — провідний український медіатор, фасилітатор з міжнародним досвідом, що працював у Світовому банку, Голова Правління ГО ІМіП (2000-2022)  . Ліза мала можливість спостерігати за роботою фахівців - Романа та Альони Горової , що впроваджували та розвивали медіацію в Україні, зокрема й через створення Шкільних Служб Порозуміння.Тривалий час команда Інституту Миру і Порозуміння жила мрією про ширший вплив, адже бачила, що учні швидко засвоюють принципи медіації та діалогу, але, повертаючись у класи, знову стикаються з авторитарною системою вчителів та батьків. Було зрозуміло, що змінювати потрібно не окремих дітей, а всю шкільну екосистему. У 2018 році ця мрія втілилася у проєкт «Мирна школа», де Ліза обійняла посаду Радниці з розбудови миру. Завдяки довготривалій успішній практиці та видимим результатам Міністерство освіти та науки України схвалило модель “Мирна школа” до використання в освітньому процесі з метою покращення стосунків та мирного вирішення конфліктів.  Це була масштабна робота: команда проєкту супроводжувала школи протягом трьох років, працюючи одночасно з адміністрацією, вчителями, батьками та учнями. І вже в новій ролі Ліза Коваль стала частиною експертної групи, розробила інструменти супервізій, тренінгів та методологій в рамках відновного підходу. Почала працювати безпосередньо з сотнями людей, допомагаючи їм долати виклики — від конфліктів до професійного вигорання. З початком повномасштабного вторгнення, разом із шкільними медіаторами команда проєкту адаптувала інструменти для психологічної самопідтримки та стійкості в умовах війни, та поширювала їх зокрема через онлайн курси для підлітків “Відновлення та стійкість” та навчання з травмочутливого підходу для вчителів

Протягом співпраці з ІМіП, з 2019 року Ліза розширила свою аудиторію та почала працювати зі студентами та молоддю до 30 років. Особливе місце в цьому досвіді посідає міжнародна літня школа “Європа як проєкт з розбудови миру”. Команда українсько-німецьких учасників разом  досліджувала досвід ЄС у миротворчості та можливості співпраці в цьому напрямку. Це було задовго до того, як тема «peacebuilding» стала мейнстримом у медіа. Серед учасників  були ветерани АТО та внутрішньо переміщені особи, що надавало дискусіям особливої практичної важливості. Крім міжнародного проєкту, Ліза також розпочала співпрацю з молодіжними центрами (зокрема, Чернівецьким). Пізніше під час повномасштабного вторгнення діалогові практики допомогли місцевій владі та громадам ефективніше інтегрувати переселенців та знизитинапругу в суспільстві. Інший приклад — проєкт «Її перспектива» (у співпраці з ООН Жінки), що дав можливість молодим жінкам-переселенкам описати свій досвід через відео, документуючи живу історію спротиву та стійкості.

Сила відновного підходу та молодь як рушій змін

І все ж —  чому саме молодь? Перш за все, це було власне відчуття того, наскільки сильно впливає відновний підхід на молодих людей. Знайомство з діалоговими практиками ще зі школи та студентства — це про віднайдення внутрішніх ресурсів та розвиток особистості. Ліза Коваль досі підтримує зв'язок з учнями часів «Мирної школи» і бачить, як відновний підхід сформував їхні життя: стосунки, підходи до навчання та професійної діяльності. Ці молоді люди свідомо створюють навколо себе мирне середовище, що сприяє співпраці та конструктивному вирішенню конфліктів. На думку Єлизавети, робота з молоддю — це фундаментальний вклад у стале суспільство. Молодь має колосальну енергію, відкрита до відновних практик і не обтяжена стереотипами, що вкорінюються  з віком. Це люди, які прагнуть використовувати підхід на основі інтересів як невід’ємну свого життя.

Роль у Спільноті Практиків Діалогу України

Участь у Спільноті Практиків Діалогу України стала для Лізи потужним професійним бустом. Спільнота — це про масштаб, де не лише окремі практики, а й більше про зміну культури спілкування та взаємодії на рівні країни. Завдяки співпраці зі Спільнотою Лізі вдалося реалізувати давню мрію — розпочати ґрунтовну роботу з університетами для інституціалізації відновних підходів. Налагоджено співпрацю з двома провідними закладами вищої освіти — Національним університетом «Києво-Могилянська академія» та Київською школою економіки (KSE). В останній, завдяки меморандуму про співпрацю, впроваджується сертифікатна програма з навчання діалогу. У Могилянці робота ведеться через Медіаційну службу та відділ у справах студентства. 

«Це університети, де навчається дуже активна молодь, яка завтра працюватиме в громадському та державному секторах. Вони мають великий вплив на суспільні зміни, бо це ті, хто працює з людьми та громадами», — зазначає фахівчиня.

Спільнота стала для Лізи потужним полем експертів із величезним досвідом та знанням міжнародних стандартів. Перебування в колі практиків, викладачів та тих, хто впливає на формування державних політик, забезпечує постійний методологічний розвиток. «Ми разом розробляли проєкти для молоді. Колеги допомагають експертизою, контактами та підходами. Ця віра в мене та експертна підтримка дають ресурс для створення довгострокових змін — не просто провести навчання, а змінювати культуру університету в цілому».

Ще одна причина важливості роботи з університетами — розширення кола фахівців. Співпраця з молоддю залучає до волонтерства, асистування та тренерства нове покоління, зацікавлені у діалогових підходах. Магістри, які вже працюють у державному секторі чи ГО, формують нові запити на фасилітацію. У майбутньому саме вони стануть тією «молодою енергією», яка продовжуватиме і розширюватиме справу Спільноти Практиків Діалогу України, впроваджуючи культуру миру на всіх рівнях та формуючи нову якість взаємодії в суспільстві.